Мистецтво виховання (есе)

Майже 25 років я працюю в школі, і чотирнадцять із них – заступником директора з виховної роботи. Ідучи кожного ранку до школи, розумію, що йду не тільки навчати, а й виховувати майбутніх лікарів, вчителів, банкірів , політиків. Можна довго сперечатися, що важливіше в сучасній освіті: бути вчителем чи бути вихователем? Та одне я знаю точно: бути вихователем не тільки важливо, але й важко та відповідально. Адже тільки від вчителя залежить, якою виросте людина, якою стежкою в житті піде, бо загальновідомо, що дитина більше часу проводить у школі, ніж з рідними батьками. Тому і схиляюся до думки, що особистість заступника директора і його виховна робота з учнями відіграє не останню роль у формуванні життєвої позиції «Людини».

Ми живемо у непростий період розвитку України, знаємо, що відбувається за межами рідного міста, бачимо, як засоби масової інформації приносять нам усе більше звісток про дитячу та підліткову злочинність, занижену самооцінку, синдром нестачі уваги, наркоманію, ранню вагітність і самогубства. І тому, насамперед, перед вихователем постає питання: як же виростити чесного, справедливого, рішучого громадянина, спроможного адаптуватися в соціумі та досягти в житті значних висот. На думку спадає вислів Ернеста Легуве «Виховання – це наука, що навчає наших дітей обходитися без нас». Тому основу мистецтва  виховання вбачаю саме в тому, щоб виростити людину, що матиме сильну волю, але при цьому вмітиме співпрацювати, йти на компроміси, і діяти виважено і правильно; людину, яка підкорятиметься правилам не зі страху, а з глибокого переконання та розуміння цих правил; людину, яка говоритиме правду не тому, що брехати забороняється, а тому , що  вихована чесною та справедливою.

 Основою мистецтва виховання молоді вважаю позитивний приклад педагога, батьків та друзів. Загальновідомо: якщо ти хочеш виховати дитину чесною, будь з нею відвертим, доброю – будь чуйним, рішучою та вольовою – покажи приклад для наслідування. За період навчання у школі діти звикають до педагога і починають наслідувати його манеру поведінки, переймають риси характеру. Правдивими є слова Олексія Острогорського: «Виховувати – не значить говорити дітям гарні слова, наставляти їх, а насамперед самому жити по-людськи». Тому позитивний приклад педагога – основа позитивного мистецтва  виховання підростаючого покоління.

Чи не кожен педагог на батьківських зборах повчав батьків відомим висловом: « Якщо ви хочете виховати хороших дітей, витрачайте на них в два рази більше часу та в два рази менше коштів». Я вважаю, що для виховання молоді – це теж не зайвий момент. Діти, на яких у батьків бракує часу, виростають невпевненими в собі особистостями, схильними до одноманітності та самотності, яким важко конкурувати із сильними суб’єктами, що навчені з дитинства боротися, вирішувати, перемагати.

Наступним принципом виховання в школі  вважаю дружні стосунки між вихователем та вихованцями, які не тільки допоможуть та навчать дітей спілкуватися, відстоювати свою думку, а й співчувати, чути думку інших, знаходити альтернативне вирішення проблем. Та такі дружні стосунки не повинні переходити в «панібратство», учні повинні знати, що слово педагога повинно залишатися вагомим та важливим у вирішенні будь-якого питання.

Важливим завданням, я вважаю, є розпізнати в кожній дитині талант та розвивати його, заохочувати до розвитку саму дитину, навчити пишатися цим талантом та відчувати себе впевнено. Впевнені у собі діти майже не підпадають під вплив одноліток і мають лідерські та організаторські здібності.  Джон Грей в своїй книзі «Діти з небес» рекомендує наголошувати дитині, що робити помилки, проявляти негативні емоції, відрізнятися від інших, хотіти більшого та висловлювати свою незгоду – це абсолютно нормальні для кожного явища. І це правильно! Але я вважаю, що дитина повинна привчатися слухати думку інших і знати неписаний закон: дорослі знають більше та хочуть допомогти. Тільки допомога повинна бути не авторитарною,а «направляючою». Щоб вихованцю захотілося співпрацювати з педагогом, треба вчитися просити його про це. Не наказувати, не стверджувати, а просити. Тільки тоді  виховання може бути позитивним.

Найголовнішим принципом виховання все ж таки вважаю умови, за яких у вихованні треба знайти «золоту середину», яка б не переходила за межі вседозволеності або сумирного виконання наказів педагога. Зламавши стереотипи виховання, будуючи виховну роботу на співпраці педагога та вихованців, на мою думку, можна досягнути значно більших результатів, аніж виховувати сучасну «продвинуту» молодь за середньовічними стереотипами.

Тому мистецтво виховання дітей – це багатогранний непростий процес, якому має приділятися особлива увага.